Рідні стежки, котрими я усе дитинство мандрувала, рідна річка, куди ми з батьками постійно ходили купатись та засмагати під палючим сонцем, рідна хатина, де я прожила майже половину свого дитинства – усе це мені нагадує про рідне село, яке наповнене мільйонами спогадів про минуле маленької долі. Я із особливим відношенням згадую про те, як було класно бігати із друзями по полю та збирати квіти для рідною неньки. Кожного разу м виїжджали на велосипедах і мандрували таким знайомим і коханим місцем – моїм селом. Я майже усе життя провела у селищі міського типу Градизьк, яке розташоване у Полтавській області недалеко від Кременчука. Я як ніхто знаю, що таке провести дитинство у селищі та чим тут можна зайняти себе.
Кажучи чесно, це невеличке село, де місцеве населення не перевищує шести тисяч осіб, але це найрідніше місце, де я почувала себе справді вдома. Кожна людина, яка провела своє дитинство у місті може подумати, що тут нема чим зайнятись, але я доведу вам, що приїхати хоча б на кілька неділь до села – того варте. Наше селище має у собі велику кількість неймовірних пейзажів, від якого просто захоплює подих. Найвидатнішим місцем, яке потрібно буде відвідати кожному, хто сюди приїде – це гора Пивиха. Вона вважається найвищою точкою Лівобережної України і з неї відкривається найкращий вид на Кременчуцьке море. Ми їздимо на це місце із моїми друзями доволі часто, адже воно захоплює своїми масштабами та красою навколишнього середовища. Окрім гори Пивихи ми також маємо своє море, яке відвідують тисячі місцевих та приїжджих. Воно настільки велике, що захоплює подих. Я дуже полюбляю ходити туди з друзями, аби полежати під палючим сонцем, захопитись співом пташок та невеликими хвилями.
Кажучи чесно, я завжди мріяла переїхати до великого міста і моя мрія здійснилась в той момент, коли я вступила до вищого навчального закладу. До речі, саме там і знаходиться моя найулюбленіша вулиця, яка не може зрівнятись із тим, де я жила в селищі, адже нічого цікавого на ній не відбувалось за весь час мого перебування там. Я переїхала до Харкова і в мене почалось зовсім нове життя, яке наповнилось новими емоціями та подіями. Кажучи чесно, я живу на вулиці, яка ввібрала у себе як притаманні великому місту аспекти, так і тихе місце, куди завжди можна прийти і посидіти наодинці зі своїми думками.
Моя вулиця простягається на декілька кілометрів вперед, адже можна сказати, що я живу в центрі цієї вулиці. Якщо піти ліворуч, то можна дійти до найкрасивішого парку, який я обожнюю всім серцем. Я полюбляю приходити туди одна, сідати на невеличке плетене крісло і спостерігати за тим, як люди гуляють зі своїми домашніми улюбленцями, а на струмку сидять качки і намагаються зловити рибу. Така краса мені потрібна саме в той момент, коли я втрачаю власну енергію і не хочу далі ні працювати, ні навчатись.
Якщо піти праворуч, то можна приблизно за десять хвилин дійти до головної площі міста Харкова, де влітку можна погуляти і дійти до парку, а взимку встановлюється величезна ялинка, новорічний ярмарок та ковзанка. Мені особливо подобається моя вулиця саме у вечірній період дня, адже тоді вона починає горіти різними ліхтариками і заворожує мій погляд надовго. Найголовніше для мене в моїй вулиці це те, що я обожнюю захід сонця, а саме із моєї вулиці його видно найкраще. Я полюбляю виходити на балкон і спостерігати за чашечкою кави, як непоспішно сонечко сідає за небокрай і починається ніч, під час якої можна спостерігати мільйони ліхтариків по всьому місту.
Я безмежно кохаю свій рідний край, як село, так і зовсім нове для мене місто. Кожна частинка моєї душі наділена особливими емоціями, коли я приїжджаю додому, де порівняно із Харковом дуже тихо, проте іноді не вистачає того перебігу життя, яке відбувається у великих містах. Я полюбляю приїздити додому у той момент, коли дуже сумую за батьками та сестрою, а також під час того, як мені треба перезавантажити свої думки і почати все спочатку.
Я вважаю, що кожна людина має відноситись до місця, де вона народилась із особливим захопленням, яким би це місто не було. Ми тут народились, прожили певний період часу, тож не побачити нічого гарного за весь цей час було просто неможливо. Я полюбляю як рідне село, так і нову домівку, що на Харківщині. Кожна вулиця, моє рідне село, нове місто роблять вагомий внесок у моє формування як особистості. Я знайомлюсь із новими людьми, дізнаюсь про нові пам’ятки і взагалі захоплююсь тим, що я українка.
