Кожна країна цього світу має свою мову, якою спілкується весь народ. В деяких країнах це змішані мови, адже національна мова може бути італійська, але більшість буде розмовляти на зручній англійській, але все одно кожна із них має свою державну мову, яка зафіксована певним законом. Наша Україна входить в число тих держав, які мають свою державну мову. В нашому випадку – це українська мова. Я вважаю, що мова – це не лише спосіб спілкування із оточуючими, а це великий скарб будь-якого народу, адже ми маємо унікальну мову, яка не схожа на жодну мову в світі. Це те, що увібрало в себе духовні надбання нації, досвід життя різних поколінь, а також їх працю та творчість.
Державна мова моєї країни – українська. Я можу із впевненістю сказати про те, що це милозвучна, лагідна та ніжна мова, яка не має в собі грубих слів. Вона посідає третє місце серед усіх мов за милозвучністю і цим варто пишатись кожному українцю. Проте не варто забувати про те, що аби вона стала такою, їй довелось пройти повз усі перешкоди, тож наша мова має важку долю і тяжке минуле. Я пам’ятаю той момент, коли мені вперше розповіли, що ми завжди виборювали своє право на мову, аби розмовляти саме так, як нам кричить душа, як нас благає Всевишній. Ми вільна нація і можемо самостійно обирати мову, якою хочемо спілкуватись і зовсім неважливо яка це буде мова — російська, українська чи може англійська. Ми в будь-якому випадку зрозуміємо один одного, адже наш народ – незламний.
За часів російської імперії, якщо ви пам’ятаєте історію, українська мова було під забороною у будь-яких літературних творах чи пресі, тож ми намагались вибороти свободу на вільну розмову державною мовою. Ті люди, які ставили такі заборони чітко розуміли з якою метою вони це роблять, адже якщо відсутня державна мова – відсутній народ. Асиміляція народу могла пройти лише в тому випадку, коли б була заборонена повністю культурна спадщина українського народу. За історією в 1863 році був виданий Валуєвський циркуляр, який забороняв видавництво більшості книг, які були написані українською мовою.
Тодішня влада перебувала у стані неспокою, адже вони розуміли, що після читання українських книжок народ може викликати антиімперське повстання. Пройшло тринадцять років і владою був виданий Емський указ, який забороняв людям ввозити українську літературу з-за кордону. І знову ж таки, вони боялись наслідків, які можуть бути спричинені читанням українських книжок. Вони усіляко намагались заборонити людству спілкуватись українською мовою. Що найстрашніше – було заборонено ввозити не просто книжки, а навіть тексти для нот, театральні вистави українською мовою, публічні читання, а найгірше – заборонялось навчатись українською мовою.
Я вважаю, що згадати відомого українського письменника, фольклориста та драматурга – Тараса Григоровича Шевченка в цьому творі буде дуже доречним, адже нехай ці закони були запроваджені вже після його смерті, проте гніт проти українського народу він відчув саме в епоху його життя. Тоді його постійно намагались заарештувати за його гучні вислови щодо тодішнього правління, засилали у вигнання до Сибіру і чинили великий опір проти його творчості, але він не зламався, адже був справжнім українцем і виборював свої права і свободи. Тарас Григорович Шевченко завжди писав своєю рідною мовою, а його поезія була наповнена патріотизмом.
Я обожнюю українську мову і на це є свої причини. Я вважаю, що вивчення державної мови повинно бути в кожній країні світу, адже мова – це народ. Я не буду приховувати того, що 11 років свого шкільного життя я навчалась в класі, де навчання проводилось виключно українською мовою і досі не жалкую про це. Я володію українською мовою вільно, можу розказувати власні історії, жартувати та писати українською мовою. Не дивлячись на те, що я все життя прожила в Луганській області, де всі розмовляють російською мовою, а згодом переїхала на навчання до Харкова, який взагалі вважається російськомовним містом України, моє серце належить українській мові і я цим пишаюсь.
Я навіть коли ходила на вокал, то завжди намагалась співати пісні українською мовою, адже її милозвучність мене захоплює. Я обожнюю читати книжки і роблю це виключно українською мовою. Мені подобається те, що нас ніхто не змушує переходити на українську мову, а якщо ви хочете зробити вибір на користь свого народу – то це буде не примусово, а ваше особисте бажання.
Отже, я вважаю, що українська мова –це одна із найкращих мов світу. Вона захоплює мене своєю милозвучністю, точністю та чуйністю. Я не соромлюсь своєї мови і пишаюсь тим, що маю змогу розмовляти саме державною мовою, бо до цього мене привчали з самого дитинства.
