Людина – єдине на цьому світі, що є неповторним. Всевишній створив людину не просто так, а з якоюсь метою, я в цьому впевнена. Недаремно велика кількість різних українських творів присвячені саме людському життю та його цінності в цьому світі. Одним із таких українських письменників є Василь Симоненко, який подарував неймовірно красивий твір про неповторність людини – «Ти знаєш, що ти людина?». Цей письменник взяв на себе відповідальність нагадати людству, що вони були створені на цей світ недаремно, що вони не безґлузді гвинтики, а індивідуальності, які здатні перевернути цей світ на краще. Саме завдяки неймовірно красивому твору, який неодмінно має знати кожен українець – «Ти знаєш, що ти людина?», можна подивитись красиву поетичну майстерність слова Василя Симоненка.
Радянська влада часто висувала лозунги: «Незамінних людей не існує», але український письменник зміг сказати власну думку на противагу цьому вислову. Людина народжена індивідуальною, неповторною, а словами «Усмішка твоя єдина, очі твої одні» Василь Симоненко лише підтвердив свою думку. Кожного дня ми повинні пам’ятати про те, що ми народжені не лише для того, аби їсти, пити, спати, а також і думати, переживати мільйони почуттів за один день, мріяти, писати філософські роздуми та багато чого іншого. Ми здатні самостійно творити свою долю, будувати майбутнє та знаходити шляхи подолання різних проблем.
Якщо запитати в будь-кого: «Що потрібно мати, аби гордо сказати, що я Людина?», то отримані відповіді будуть доволі неоднозначним. Я вважаю, що деякі будуть аргументувати свою думку тим, що вони мають гроші та багатства – вони люди, інші – мати добрі риси характеру, які допоможуть вижити в цьому світі, а останній варіант, який теж має місце бути, це ті люди, які просто щасливі, що вони мають дві руки, дві ноги, вони здатні ходити та мислити, тож вони – Люди. Я вважаю, що я Людина, оскільки я маю все вище перераховане в собі, а саме добрі риси характеру та дві руки і дві ноги. Лише від мого бажання залежить яким буде моє майбутнє і я в котрий раз переконуюсь в тому, що кожна людина неповторна, адже ми не маємо схожих на себе.
Людяність – це те, до чого нас привчають з самого малечку. Для того, аби тебе вважали людяним, необхідно виховувати у собі певні якості, які будуть притаманні таким людям. До складу людяності входять такі риси характеру, як: доброта, чесність та справедливість. Лише маючи такі риси характеру, можна буде стверджувати, що ви людяний. Я вважаю, що бути людиною – це чудо. Ми народжені на цей світ недаремно, адже кожного дня здатні переживати купу емоцій та почуттів, а також допомагати ближнім.
Я думаю, що кожного разу ви могли зустрічати маленьких дітей, чиє серденько ще не торкнуте важким сучасним світом, тож вони ще й гадки не мають, чи є вони людиною. Матусі з самого малечку привчають їх до того, що вони індивідуальні, неповторні, особливі. Я можу і себе віднести до категорії тих, про кого мама завжди піклувалась і наголошувала на тому, що я людина і маю бути доброю, чесною та справедливою по відношенню до інших. Наразі я дійсно можу сказати, що Я – Людина. Дорослі все більше і більше знищують у собі ті щирі дитячі почуття, адже вже давно вважають за потрібне виховувати у собі жорстке відношення до оточуючого середовища, адже інакше тут просто не вижити.
Я вважаю, що єдине, що може допомогти людині в такій ситуації – це плідна праця над собою, духовний розвиток та збагачення внутрішнього світу за допомогою різних джерел. Самовдосконалення ще ні для кого не біло поганим, адже в цей момент людина працює над усіма факторами свого життя і намагається зробити так, аби їй було комфортно жити в новому тілі. Вона не втрачає свою унікальність та неповторність, а навпаки, починає працювати над нею ще більше, що робить її неперевершеною в декілька разів, аніж можна було спостерігати до цього.
Василь Симоненко, особисто для мене, це той письменник, який зміг підняти важливу тему для всього суспільства. Далеко не всі розуміють справжнє значення свого життя для цього світу, вважають себе чиєюсь копією і не помічають найголовнішого – вони унікальні, непотворні, єдині в цьому світі, які були народжені саме з такими очами, з такою посмішкою чи з такими нігтями на руках. Наші думки можуть бути іноді схожими, але все, що ми маємо з самого народження у нас – неповторне. Я вважаю, що кожна людина має врешті-решт усвідомити це і максимально намагатись розвивати цю ідею, аби в подальшому розповідати усім своїм побратимам, що вони унікальні. Це допоможе згуртувати націю та надихнути інших на нові звершення.
