Коли раптово у життя кожної людини приходять негаразди, то кожен починає замислюватись над тим, як покращити своє життя та усунути життєві перешкоди. Деякі можуть опускати руки та нічого не робити задля свого майбутнього, а деякі – навпаки. Відкидати геть від себе погані думки та емоції – найголовніше для тих, хто хоче жити щасливо. Однією із таких письменниць, яка вкотре створила шедевр для української літератури є Лариса Петрівна Косач, більш відома як Леся Українка.
Авторка твору «Без надії таки сподіваюсь» або «Contra spem spero» Лесі Українки – відомий твір, який міститься в збірці «На крилах пісень». Цей твір вважається особистим або філософським ліричними віршом.
Паспорт ліричного вірша «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки
Автор – Леся Українка (Лариса Косач)
Рік написання – 1890. Імпульсом до написання поезії сталозагострення в авторки хвороби
Збірка – “На крилах пісень”
Літературний рід: лірика.
Вид лірики: особиста (філософська).
Жанр: вірш.
Напрям: модернізм.
Течія: неоромантизм.
Система віршування: силабо-тонічна.
Віршовий розмір: 3-стопний анапест.
Римування: перехресне (абаб).
Строфа: катрен (чотиривірш).
Тематика ліричного вірша «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки
Письменниця Леся Українка написала вірш «Без надії таки сподіваюсь» аби продемонструвати власні роздуми про життєві перешкоди і свої роздуми, як покращити життя. Цей твір був написаний недарма, адже письменниця важко хворіла, тож її думки про щасливе майбутнє лише допомагали ще якийсь час боротись із важкою хворобою.
Для більш виразного розкриття настрою письменниці, вона власноруч знайомить читачів із внутрішньою драмою дев’ятнадцятирічною дівчиною, яка була хвора на туберкульоз. Вірш вважається більш філософським, аніж особистим, оскільки роздуми над щасливими життям не покинуть жодного читача. Кожний рядок твору – це окрема тема, яка демонструє емоції та думки Лесі Українки.
Образи ліричного вірша «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки
Для більш детального огляду тематики твору, Леся Українка вирішила зобразити образи, які описують її внутрішній стан та допомагають читачам зрозуміти сенс вірша:
- Образи самодержавства – темна ніч, льодова кора, крем’яна гора;
- Образи визволення – весела весна, провідна зірка, барвисті квіти.
Окрім цих героїв, у творі наявна також лірична героїня, яка має у собі риси характеру, такі як: волелюбність, сила духу, яскравість її особистості. Всі ці риси були у душі героїні незважаючи на її суперечливий внутрішній стан.
Ідея написання вірша «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки
Молода письменниця Леся Українка у своєму творі заперечує тужливі настрої ліричної героїні, які є протиприродними для молодого покоління – саме це і стало головною ідеєю твору.
Головна думка твору закарбована у самому творі, серед останніх слів письменниці:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити буду! Геть думи сумні!
Ці рядки вкотре демонструють незламність молодої душі, яка попри тяжку хворобу змогла знайти у собі сили та голосно прокричати на весь світ, що все буде добре!
Художні засоби ліричного вірша «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки
Влучні художні образи також відіграють неабияку роль у творі «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки, адже письменниця вміє завжди влучно потрапити своїми словами у саме серце кожного читача. Авторка використовує у своєму творі такі художні засоби, як:
- Епітети – осінні хмари, золота весна, молоді літа, сумні думи, важкий камінь, весела пісня, довга нічка, провідна зірка і т.д.;
- Метафори – владарка темних ночей;
- Звертання – геть, думи сумні!, геть, думи, ви хмари осінні!;
- Гіпербола (перебільшення) – «І від сліз тих гарячих розстане, та кора льодовая, міцна»;
- Анафора (єдиний початок) – Буду сіять барвисті квітки, буду сіять квітки на морозі.
Весь твір побудований на антитезі, не художнє протиставлення є крилатим висловом. Виразність кожного із них досягнена завдяки метафоричним образами, які лише посилюють емоційне звучання вірша «Без надії таки сподіваюсь».
Неабияким поштовхом для написання філософської поезій послугувала хвороба молодої дівчини, яка змогла утвердити у собі особисту недугу та утвердити героїчну особистість. Письменниця Леся Українка утвердила власну незламність внутрішнього світу та дух людини, яка живе за принципом «оптимістичного стану в будь-якій ситуації».
Композиція ліричного вірша «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки
- 1 катрен: ліричний герой відганяє думи-хмари, бо тепер весна, і питає себе, як жити
- 2 катрен: утверджує бажання жити й боротися
- З катрен: стверджує готовність іти важким шляхом
- 4 катрен: висловлює упевненість в успішності своїх трудів
- 5 катрен: стверджує готовність робити навіть позірно марну справу з переможною піснею на устах
- 6 катрен: шукає надію — зірку-провідну, яка б підтримала його у важкій боротьбі
- 7 катрен: утверджує свою перемогу над собою: «Буду жити! Геть, думи сумні!»
Особливості твору «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки
Леся Українка – це та письменниця, яка робить кожен свій твір особливим, тож вірш «Без надії таки сподіваюсь» не є виключенням. Головними особливостями під час написання цього твору стали:
- Зображення людини, яка завжди обирає свободу;
- Зображення яскравого, непересічного, сильного ліричного героя твору;
- Використання автобіографії;
- Використання антитези (осінь-весна), алегорії, риторичних питань та риторичних окликів;
- Перша строфа вже містить у собі ключове питання, яке розглядається впродовж всього твору: «Чи то так у жалю, в голосінні, Проминуть молодії літа?»
- Друга строфа вже більш оптимістична та активна позиція ліричного героя: «Жити буду! Геть думи сумні!»;
- Чотири строфи після цього демонструють більш мотив безнадійності і надії в один і той самий момент;
- Останній рядок – повтор другого, де лунає життєрадісний мотив.
Вірш «Без надії таки сподіваюсь» вчить виховувати волю, духовну стійкість та послідовність у боротьби із життєвими перешкодами. Звісно легше за все – це опустити руки та сказати, що нічого вже неможливо зробити. Проте куди краще прочитати вірш «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки та дійти висновку, що безвихідних ситуацій не існує.
Що означає назва ліричного вірша «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки?
«Contra spem spero!» у перекладі з латини означає «Без надії сподіваюсь!» У такий спосіб поетеса затверджує свою життєву позицію: сподіватись на краще попри всі негаразди й доносити цей настрій до народу.
Критика ліричного вірша «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки
Уся поезія побудована на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови, їх виразність досягається за допомогою метафоричної образності, яка посилює емоційність звучання твору.
Імпульсом до створення вірша стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження героїчної особистості, яка готова всі зусилля віддати боротьбі проти кривди в найширшому соціальному та національно-визвольному аспектах. Леся Українка утверджувала незламність духу людини й оптимістичним мотивом, і всіма художніми засобами, й експресивним художнім звучанням, коли категоричне «Ні!» на початку твору змінилося ще рішучішим «Так!» в останній його строфі (П. Хропко).
Історія написання ліричного вірша «Без надії таки сподіваюсь» Лесі Українки
«Contra spem spero!» перекладається з латинської мови «Без надії сподіваюсь!» Цей вірш Леся Українка написала у 1890 році. Його було вперше надруковано в збірці «На крилах пісень» через три року, в 1893 році, а видали збірку у Львові. Цей текст вважається повним, адже для київського видання цієї ж збірки Леся Українка скоротила поезію – видалила дві строфи (сьому і восьму), а перед тим видалила ще дві строфи.
Назва поезії походить від вислову Овідія «Contra spiro, spero«, що з латинської перекладається «Без надії, сподіваюсь». Взагалі така сентенція «Contra spem spero» стала для Лесі Українки своєрідним життєвим девізом. Адже поетеса хворіла з самого дитинства, проте залишалась сильною духом. Її навіть Франко називав «єдиним мужчиною в нашому письменстві«.
Contra spem spero! (Без надії сподіваюсь!)
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні![2 травня 1890 р.]
