Ще з давніх-давен село Піски мало неабияку популярність через свою історію ще у часи заселення України на Лівому березі. Але через півтори сотні літ – села як і не було. Оскільки автори постійно використовували це село у своїх творах, у читачів поставало питання «Що такого особливого у цьому селі?» Деградацію головного героя Чіпки твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» можна було б зобразити лише використовуючи один часовий відрізок із його життя, але ні.
«Хіба ревуть воли, як ясла повні» — твір, написаний у 1875 році, а виданий через 5 років після цього у Женеві. Епічний твір, який автори Панас Мирний та Іван Білик прозвали соціально-психологічним романом. Використовуючи реалізм, вони змогли продемонструвати багато проблем, які порушуються у творі.
Паспорт твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» — Панаса Мирного та Ивана Рудченка
- Автор – Панас Мирний
- Рік видання – 1880, Женева.
- Літературний рід: епос
- Жанр “Хіба ревуть воли”: соціально-психологічний роман
- Інша назва (авторський підзаголовок): «Пропаща сила»
- Тема “Хіба ревуть воли”: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва, напередодні і під час реформи 1861 року; зображення життя і еволюції Чіпки Варениченка.
- Ідея “Хіба ревуть воли”: соціальні умови вмотивовують вчинки героїв роману, штовхають їх на слизьку дорогу.
- Головна ідея твору криється в його алегоричній назві: воли – символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й пити. Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.
- Композиція “Хіба ревуть воли”. Роман складається з чотирьох частин, кожна з яких відповідно поділяється на дрібніші розділи. Ці ЗО розділів становлять так звану «зовнішню» композицію твору. I частина розповідає про дитинство та юність Чіпки. II частина присвячена сторічній історії села Піски. III частина знайомить зі складною долею селянина-бунтаря., IV частина завершує трагедію Чіпки Варениченка.
- Головні герої “Хіба ревуть воли”: Чіпка, його мати Мотря («найбільш трагічний жіночий образ української літератури»); батько – Іван Варениченко (Хрущ, Хрущов, Притика); Оришка – бабуся Чіпки; Максим Ґудзь, Матня, Лушня, Пацюк – «Пропаща сила»; Явдоха (Явдошка) – дружина Максима; пани Польські; чиновництво – Порох, Чижик; Галя («польова царівна») – дружина Чіпки, Грицько – друг дитинства Чіпки; Христя – дружина Грицька.
Тема та ідея твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» — Панаса Мирного та Ивана Рудченка
Під час написання твору, автори дотримувались єдиної тематики – зобразити боротьбу та життя українського народу проти постійного гноблення у часи кріпосницької реформи 1861 року. Українці постійно страждали від кріпосництва та соціального гніту, але незважаючи на усі проблеми – мужньо долали їх і знаходили вихід із будь-якої ситуації.
Є певні особливості роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного, які стосуються композиційного обрамлення твору, а саме:
- Відступи у публіцистику;
- Перенесення читача до минулого;
- Багатоплановий сюжет.
Ідейні мотиви твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного та Івана Білика
Ідеєю для написання соціально-психологічного роману послугувала проблема, яка штовхає головних героїв на так звану «слизьку дорогу». Оскільки соціальні умови під час кріпосництва були важкими, деякі вчинки Чіпки та інших героїв призвели до того, що їх життя зламалось, а мрії назавжди покинули їхні серця.
Автори намагались донести до читачів думку, що суспільство недосконале, а тому рано чи пізно народ почне протестувати, заперечувати боротьбу з несправедливістю через прояви злочинів. Герої соціально-психологічного роману впродовж усього твору демонстрували цю ідею.
Окрім того, що автори відтворили різні образи героїв, вони ще й змогли змалювати 4 великі частини соціально-психологічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні».
Твір складається із наступних сюжетних ліній:
- Боротьба, звичайне життя та пошук соціальної справедливості головного героя твору Чіпки Варениченка;
- Життєвий шлях Максима Гудзя, його моральний занепад, демонстрація процесу закріпачення. Царська реформа і народні рухи під час різних етапів розвитку села Піски;
- Історія про династію панів Польських;
- Розповідь про життєвий шлях Грицька, Мотрі та Галі.
Особливістю виступає також те, що у творі немає хронологічної послідовності. Замість цього автори вирішили використати логічно-психологічну послідовність, таким чином усі події між собою зв’язані і створюють загальний сюжет.
Проблематика твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного та Івана Білика
Соціально-психологічний роман містить величезну кількість порушених проблем, що включать:
- Боротьба «добро-зло»;
- Батьки і діти;
- Життєвий вибор;
- Кохання і сімейні стосунки;
- Людська гідність і свобода;
- Злидні, темнота, неосвіченість селянського народу;
- Падіння патріархального укладу;
- Народна мораль і вихованість;
- Авторитет у громаді, самореалізація.
Кожна із цих проблем порушена неодноразово завдяки яскравим героям твору.
Що означає назва твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного та Івана Білика?
Алегорична назва соціально-психологічного роману містить у собі нотки ідейних мотивів твору. Воли – це образ селянина, який вже давно знедолений через постійне соціальне гноблення. Воли б не ревли, якби їм було що їсти. Яскравим прикладом слугує саме центральний образ Чіпки Варениченка – невтомний шукач правди, який врешті став «пропащою силою», бо зійшов зі свого шляху. Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні» змушує читача замислитись над важливими проблемами та спробувати знайти шляхи їх подолання, аби знову здобути волю і правду.
Конфлікти у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного та Івана Білика
Соціальний і психологічний аспекти стали головними під час створення цього роману, зокрема під час змалювання образу Чіпки. Розкриттю основних проблем роману служить добір історично правдивих подій, жанр, композиція, образи, конфлікт, мовно-художні засоби.
У романі можна виділити наступні конфлікти:
- конфлікт між багатими і бідними як головний конфлікт XIX ст.
- конфлікт «пропащої сили» з патріархальним середовищем пореформеного села
- проблема неосвіченості українського селянства
- конфлікт батьків і дітей (Мотря і Чіпка)
- конфлікт між багатими і бідними як головний конфлікт XIX ст
Історія написання та джерела твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного та Івана Білика
Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874 року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам’яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875 року. Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.
Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Івану, який тоді працював під літературним псевдонімом Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої редакції поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним, спрямовану на вдосконалення твору.
Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.
Головними героями твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» є:
- Чіпка Варениченко – селян-бунтар, невтомний шукач правди, який врешті став «пропащою силою» через сходження із доброї стежки;
- Грицько Чупруненко – сирота, постійно сидів роззявивши рота, під час розповідей діда про панів, мрійливий, має особливу життєву філософію «своя сорочка ближче до тіла»;
- Максим Гудзь – трагічна особистість, та сама «пропаща сила». Його душа рветься до енергійних діл, постійно живе пристрастю збагатитись;
- Галя – втілює у собі дівочу красу, подружню вірність та моральну чистоту;
- Христя – сирота, усе життя була доброю та співчутливою дівчиною;
- Мотря – мати Чіпки Варениченка, найтрагічніша постать української літератури;
- Баба Оришка – немолода жіночка, яка ставиться до головного героя, як до рідного сина;
Цитатна характеристика головних героїв роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні»
Чіпка Варениченко
З Чіпкою читач знайомиться вже на перших сторінках твору. Це широкоплечий двадцятирічний парубок, з гострими карими очима, довгообразим лицем, одягнений у білу вишивану сорочку та просту свиту, накинуту наопашки. На голові в нього висока шапка.
Та зображення не обмежується зовнішніми ознаками: автори підкреслюють також риси, що розкривають соціальний стан персонажа і якості характеру:
«Не багатого роду! — казала проста свита»
«Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в нього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…»
Син зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростав у злиднях, в атмосфері недоброзичливості й ворожості. Він гостро переживав соціальну несправедливість. У житті йому зустрічалося небагато хороших людей: баба Оришка, дід Улас, Галя.
Найчастіше малого Чіпку ображали: батько покинув, мати лаяла й била, зриваючи злість за своє невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Доля не зглянулась і в подальші роки: землю відібрали, вигнали з земства. Прагнення помсти з’явилось у Чіпки ще в дитинстві. Проте особливо дошкульно вразило Чіпку те, що за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає у селянина хабара.
Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а й до всіх людей. Це той психологічний момент, який проливає світло на його подальшу долю, пробуджує сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини.
Своє горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. Та й компанія для цього швидко знайшлась: Лушня, Пацюк, Матня. А від пиятики вже прямий крок до грабунку.
В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого багатшими і сильнішими.
Чіпці Варенику не вистачило сили волі протистояти руйнуванню свого життя. Він зрозумів, що гріховний шлях легший. Під впливом лихого «товариства» Чіпка опустився на саме дно життя.
Проте добро в його натурі на якийсь час перемогло. Він соромився свого давнього безпуття. А коли пішли розмови про земство, про вибори гласних, Чіпка закликає громаду захищати свої інтереси.
Останнім поштовхом, що зіпхнув правдошукача на стежку сліпої помсти, став наказ губернатора про виведення Чіпки з управи «по неблагонадежности». Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на страшного злочинця, коли очолив банду, убив сторожа, вирізав мирну сім’ю хуторян.
Баба Оришка
Баба Оришка (бабуся Чіпки) — найтепліший Чіпчин спогад про дитинство. Вона була дитині єдиним порадником, добрим янголом і вихователем. Поки мати наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками.
Мотря
Мотря – мама Чіпки.
Чоловік Мотрі виявився «двужоном», і, коли покинув її вагітною та вернувся до першої жінки, Мотрю підняло на глум усе село. Вона й сама не знала, хто вона: чи заміжня покритка, чи невінчана вдова. Але згодом люди втомилися обговорювати Мотрю, і вона почала плекати щиру надію на сина.
Коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа. Але материне щастя було примарним і нетривким, і Мотрі судилося зазнати багатьох страждань через свого гарячого і швидкого на розправу сина.
Коли ж сина черговий раз у пошуках «правди» заводило на лихі манівці, коли він топив свою тугу в горілці або розбишакував, вона проклинала його зі всім шалом незбагненного материнського серця. Доживаючи віку біля сина-розбійника, вона благала собі смерті. Після того як Чіпка вирізав цілу сім’ю хуторянина Хоменка, материнська любов не витримала такого випробування, і Мотря сама пішла у волость видати владі сина-душогуба.
Максим Ґудзь
Це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». У дитинстві та юності мав лицарські задатки, прагнув волі, свободи, і, якби не було зруйновано Запорозьку Січ, міг би стати в ній чи не першим.
Привабливо, із симпатією письменник змальовує Максима в молодості:
«Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий, а до того ще меткий, як заєць, співун-реготун… Хороший з лиця – повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними веселими очима, з чорним лискучим усом, – він був перший красень на селі».
Але замість сили і відваги в його серці оселилося зло: у бійці Максим міг скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат, а згодом почав красти і пиячити, аж доки не став отаманом банди.
Безумовно, негативний відбиток наклало на його вдачу перебування в москалях. Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей, і він не соромився грабувати людей, оббирати солдатів. Всякими неправдами Максим збагачувався, доки через тридцять років не повернувся до села з грошима та «заслугами», з жінкою та донькою. В Пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, до складу якої увійшов згодом і Чіпка.
Так вольова, порядна людина перетворилась на вбивцю. Морально зіпсований солдатчиною, Максим жив єдиною пристрастю – жагою збагачення. Про людську подобу нагадувала лише любов Максима до доньки.
Явдоха
Явдоха – дружина Максима Ґудзя. Явдоха — це дитя соціального дна, злодійка-багачка. Ще напівдитиною призвичаїлася вона до крадіжок, а потім і до торгівлі власним тілом, стала армійською повією: «Знаючи красі своїй ціну, вона торгувала нею, як жид крамом, не пропускаючи випадку зірвати найбільше, а то й підголити».
Одружившись із розбійником Максимом, перетворилася на сільську багачку. Явдоха зневажає чесних трудівників, а цінує понад усе прибуток та легку наживу. А те, яким шляхом здобуте багатство, для неї не має жодного значення.
Галя Ґудзь
Галя Ґудзь – кохана й дружина Чіпки, дочка Максима. Описуючи її першу зустріч з Чіпкою, автор не шкодує яскравих і приємних фарб для змалювання цієї доброї, вродливої дівчини:
«Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротких дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, – вона здавалася русалкою. Парубок сперше… чи й не прийняв її за ту польову царівну…»
«Розбишацька дочка», Галя, ставши дружиною Чіпки, теж зробила вибір між добром і злом. Єдина дитина колишнього москаля Максима, вона від самого народження зростала в достатку. Але невідомо де почерпнуте благородство змусило її соромитися цього достатку й ненавидіти багатство, надбане грабунком. Вона засуджувала батьків, не могла носити краденого одягу, жити в награбованому добрі.
Силою своєї любові вона намагалась вирвати чоловіка з розбійницького кола, але виявилася надто слабкою проти сил зла. У цьому образі втілено народне прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності.
Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи як її зовнішню красу («…біле, рум’яне личко, очі оксамитові, чорні»), так і красу внутрішню, що гармонує з мовою героїні, яка «щебече, як ластівочка».
Видовище страшної розправи, яку влаштував Чіпка над безневинними людьми, мотивуючи це боротьбою за «людську рівність», остаточно зламало молоду жінку. Побачивши маленьку Хоменкову дочку в закривавленій сорочечці, Галя не змогла пережити таке болісне прозріння і повісилась. Самогубство стало їй порятунком від неслави і водночас протестом проти страшного злочину, який вчинили Чіпка та його
товариші.
Грицько Чупруненко
Грицько Чупруненко – товариш Чіпки з дитячих літ. За походженням він, як і Чіпка, – селянин, бідняк, теж зазнав злиднів. Грицько — найближчий приятель дитячих літ Чіпки — обирає інший життєвий шлях. Він, такий самий сирота й бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній. Життєвим ідеалом Грицька стає «хата тепла, жінка-любка та мала дитина».
Невдачі, бідування, злидні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість: «Купивши грунт, почув себе Грицько зараз іншим, немов на аршин виріс… Грицько тепер зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда».
Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство щодо Чіпки, зневага до свого товариша — такі риси Грицька.
Христя
Христя – дружина Грицька. Христя – весела, турботлива та розумна дівчина. Щоденні турботи, важкі будні надривають її сили, та тільки не добре серце.
Після сирітського дитинства їй трапилася близька за духом людина. Христя з Грицьком створили сім’ю та власною працею заробили добробут. Але й тоді Христине життя не стало безжурним і радісним: вона не бачить в сім’ї гармонії, а у світі — справедливості.
Тому й не полишають жінку роздуми про Чіпчину трагедію, тому й мучить її байдужість Грицька до чужого горя. Адже, на відміну від чоловіка,
вона чуйна до людського горя, переймається стражданнями інших людей. Так, Христю бентежать слова Чіпки про бідняцьку долю – після них вона різко змінюється, та чоловікової підтримки не відчуває.
Вона підтримує читача в його можливих симпатіях до Чіпки, бачить у ньому не волоцюгу, що завдає всім лиха, а добру людину: «У Чіпки й серце добріше, й душа чистіша».
Другорядні персонажі
Чижик – секретар суду, що лише за хабарі згоден «полагодити будь-яку справу». Саме відмова Чижика справедливо розглянути скаргу Чіпки на відбирання землі стала однією з причин трагедії Чіпки.
Василь Порох – п’яниця, що ненавидів панів і добре вмів писати скарги до суду й допоміг Чіпці написати скаргу, коли в того відібрали землю.
Матня, Пацюк, Лушня – «товариші» Чіпки по розбійництву. Дуже негативні персонажі. З малих років звикли до грабіжництва, ледарства. П’яниці та негідники. Затягують Чіпку в своє лихе товариство, приваблюють його спокусами «легкого», проте злочинного життя. У важкі хвилини (зокрема, коли Чіпку покарали за бунти проти панської сваволі) зраджують його, тікаючи. Це не справжні друзі, а лише знайомі, які паразитують за допомогою Чіпки.
«Лушнябув широкоплечий панище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима», дуже балакучий.
«Пацюксобі худощавий, низький, мишастий – справжній пацюк, такий і прудкий, говіркий, співучий – на селі перший співака».
«Матняодрізнявся од усього товариства… неповороткий, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз, ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку, дудлив її, як воду…»
