Тема безсмертя, людського буття та щасливого майбутнього завжди турбувала безліч митців. Кожен із нас намагався присвятити твір цій темі та розповісти власні думки та емоції, які він почуває під час роздумів над темою вічного буття людини. Важко не відзначити, що ця тема є однією із ключових тем, адже невідомо для чого і ким ми були створені та який вплив маємо зробити на майбутнє.
Іван Франко – видатний український письменник, який вирішив написати філософський вірш «Легенда про вічне життя», де назва твору вже говорить сама за себе, що автор намагався донести думку безсмертя людського життя.
Паспорт твору «Легенда про вічне життя» Івана Франка
Автор – Іван Франко
Рід – лірика
Літературний рід: лірика.
Жанр: філософська поезія.
Збірка: «Мій Ізмарагд» (цикл «Легенди»).
Рік написання: 1898.
Віршовий розмір: чотиристопний анапест.
Римування: паралельне.
Основна думка: «А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!»)
Тематика твору «Легенда про вічне життя» Івана Франка
Одвічні поетичні роздуми про сенс людського життя, для чого ми народжені , що ми вважаємо найціннішою нагородою у своєму житті – стало провідною темою Івана Франка для написання свого твору «Легенда про вічне життя». Автор написав цей вірш з метою висловити власні думки з приводу людського буття, його власне ставлення до життя.
Композиція твору «Легенда про вічне життя» Івана Франка
Для більш детального розуміння тематики твору, автор використав цікаву композицію, яка містить у собі 4 основних розділи та кожна з яких розповідає щось своє. Таким чином композиція філософського вірша-роздуму «Легенда про вічне життя» має:
- Експозицію – Олександр Великий завойовує весь світ, тепер він раював у Вавілоні, а аскет проживає цілий вік у пустині;
- Зав’язка – з’являється образ золотистого горіху;
- Розвиток дії та кульмінаційний момент – неможливо жити на цьому світі без щастя та любові, тож дарунок віддається богині;
- Розв’язка – Внутрішній світ Олександра став світлішим та мудрішим, проте це його не врятувало, бо все ж таки він помер.
Твір захоплює із перших рядків роздумами автора у незвичайному форматі, адже написати думки віршованою формою доволі складно. Не дивлячись на це, Іван Франко завжди дарував українській літературі цікаві твори, які передаються споконвіку.
Ідея написання твору «Легенда про вічне життя» Івана Франка
Окрім важливої теми для людства – безсмертя та сенс буття, мільйони творів письменники присвячують саме коханню, адже це велике почуття здатне окриляти та приносити неабияке щастя у життя кожної людини. Іван Франко вирішив зобразити просту, проте доволі цікаву ідею для твору «Легенда про вічне життя» — зображення взаємного кохання, що є одним із критеріїв щасливого майбутнього будь-якої людини. Коли людина хоче бути щасливою, вона буде цього прагнути навіть тоді, коли їй прийдеться попрощатись із можливістю вічно жити. Таке подання ідеї про кохання є доволі складним, проте за допомогою використання зрозумілих слів можна одразу зрозуміти те, що хотів донести письменник. Кохання дійсно є невід’ємною частиною кожної людини, тож для повного людського щастя необхідно мати біля себе другу половинку, яка буде оберігати тебе від усіх негаразд.
Окрім влучного потрапляння у тематику та ідею, автор зміг за допомогою простих слів висловити основну думку твору «Легенда про вічне життя» — «Без щастя, без віри і любові внутрі, Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі». Саме такими словами Іван Франко описує головну думку цього твору, який ввійшов у збірку «Мій Ізмарагд» до циклу «Легенди».
Для більш точного розуміння сенсу написання цього твору, автор звертається до використання образу золотого горіху.
Золотий горіх у творі «Легенда про вічне життя» — це символічний образ багатства для інших, а не для себе. Сам по собі горіх – багате дерево, яке постійно приносить багатий врожай та при цьому не зміцнює саме себе. В цьому випадку золотий горіх символізує характерні риси тих людей, як постійно намагаються зробити максимум для інших людей, проте постійно забувають про власне щастя.
Такий символ є дуже влучним, оскільки більшість людей завжди намагаються зробити приємне іншим, проте в цей час вони повністю забувають про існування самих себе. Вони здатні зробити усе для інших в пошкодувати собою.
Цикл «Легенди» у збірці «Мій Ізмарагд» містить у собі цікавий філософський твір «Легенда про вічне життя», де письменник Іван Франко наводить власні думки про людське буття та цінність людського життя. Письменник вважає, що жити – це боротися і насправді він є правий. Ми постійно боремося за своє життя, за свободу, за щастя. Кожну мить ми боремось за щось інше, бо інакше неможливо отримати те, про що так мрієш.
Художні засоби твору «Легенда про вічне життя» Івана Франка
Епітети: побожний аскет, Мій вірний слуго, пахучих полін, безцінний твій дар, сей малий золотистий горіх,
Метафори: очистивши ум; І закони господні проходить умом; Цілий день промовчав; щоб нині весь світ проваливсь; сумніви в серці повстали страшні; Персіянки Роксани предивна краса , в його серці горить, мов пожар, не згаса; І в очах … дикі іскри горять
Порівняння: Олександер Великий … мов бог раював; Наче сонце, що разом прогонює тьму, Так богиня в опівніч явилась йому; Персіянки Роксани предивна краса, в його серці горить, мов пожар, не згаса; дикі іскри горять, наче злі вороги.
Риторичне питання\виклик: Вічно жить! Молодим! А вона? А вона? ;
Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай? З нею жить! Або радше ти сам умирай!.
Гіпербола: Олександер Великий весь світ звоював.
Що означає назва твору «Легенда про вічне життя» Івана Франка?
Філософський твір-роздум «Легенда про вічне життя» Івана Франка – це твір, який охоплює важливі теми суспільства – сенс буття, як отримати щастя. Якщо уважно прочитати твір, то можна побачити, що золотий горішок, що мав у собі сили безсмертя отримували декілька героїв по черзі. Спочатку аскет, потім цар, далі коханка, після неї генерал і врешті решт куртизанка. Ніхто із героїв не зміг скористатись їм, адже жити – боротись.
