Відомий письменник Бернард Шоу подарував літературі неймовірний твір «Пігмаліон», у якому зміг висвітлити тему, яка залишиться актуальною назавжди – як людина стає людиною. Якщо говорити об’єктивно, то автор витягає у творі цю проблему на перший план та показує тодішньому англійському народу, а також і нам, що будь-яка людина має право на освіту, на розвиток власного таланту, на повагу до оточуючих.
Оскільки кожна людина має різні права та обов’язки, а також кожна людина має власні можливості, тоді розвивати їх потрібно неодмінно. Кожен талант повинен бути поміченим і кожна людина має відноситись до інших із повагою. Саме таку тему та проблему порушив Бернард Шоу у своїй п’єсі «Пігмаліон».
Паспорт твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу
Жанр: Реалістична соціально-психологічна комедія.
Час створення: 1912-1913 роки.
Автор: Джордж Бернард Шоу (1856-1950) – англійський драматург ірландського походження.
Тематика твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу
Духовне пробудження людини, використовуючи мистецтво слова та творчість – головна тема написання твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу.
П’єса «Пігмаліон» написана про одного відомого професора фонетичного мистецтва Генрі Хігінса, який уклав парі із товаришем, полковником Пікерінгом. Умови парі були наступними: професор Хігінс мав навчити Елізу Дулітл, яка була квіткаркою, за 6 місяців особливої вимови та поведінці, адже вона була на той час характерною для суспільства багатіїв та аристократів. Головна мета – Еліза Дулітл мала бути прийнятою до суспільства в якості герцогині. Звісно, дівчини плідно виконувала завдання та старанно вчилась, проте після закінчення навчання, як їй повернутись до життя, коли усе найкраще вона вже знає?
Композиція твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу
Для того, аби більш детально розповісти про план написання твору, Бернард Шоу звертається до 5 композиційних розділів, у кожному з яких читач знайомиться із різними моментами твору. До головних композиційних розділів п’єси «Пігмаліон» Бернарда Шоу відносяться:
- Експозиція – відбувається неочікувана зустріч зовсім несхожих між собою людей, коли починається дощ, біля собору;
- Зав’язка – полковник Пікерінг та професор Хіггінс укладають парі, де лідируючу особу відіграє квіткарка Еліза Дулітл;
- Розвиток дій – плідне навчання Елізи Дулітл, під час якого звичайна обшарпана дівчина перетворюється на герцогиню;
- Кульмінаційний момент – Еліз Дулітл проводить нічну розмову після тріумфу;
- Розв’язка – Еліза Дулітл бунтує проти професора Хіггінса. Дівчина вже починає розуміти, що вона тепер у зовсім новому для неї становищі. Врешті-решт відбувається відкритий фінал.
Ідея написання твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу
Головною ідеєю написання твору «Пігмаліон» є роздуми автора про те, що навість зовсім неосвічена людина може врешті-решт стати культурною та прекрасною, але за умови, що буде плідно заради цього працювати.
Окрім цього, Бернард Шоу зміг утвердити ще кілька важливих ідей твору, а саме:
- Ідея про природну рівність людей та їх класову нерівність;
- Ідея про талановитих людей із народу;
- Ідея про можливе подолання соціальної прірви через прищеплення мовленнєвої культури;
- Ідея про неприпустимі експерименти над будь-якою людиною.
Головні герої твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу
Для більш детального розглядання кожної ідеї окремо, письменник знайомить читачів із головними героями твору «Пігмаліон»;
- Квіткарка Еліза Дулітл, який відносилась до найнижчого класу у суспільстві;
- Сміттяр – батько Елізи Дулітл;
- Пікерінг – полковник;
- Генрі Хіггінс – професор філологічних наук;
- Місіс Хілл – жіночка із дітьми. Має донечку та синочка Фредді.
Головна ідея твору розповідає про те, що вищі класи завжди відрізнялись від нижчого лише зовнішнім виглядом та манерою спілкування, бо вони завжди були гарно одягнені, мали красиву вимову та манери. Автор наголошує на тому, що лише прикладаючи певні зусилля можливо усім подолати таку соціальну нерівність.
Проблематика твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу
Головними проблемами твору виступають:
- Природна нерівність людей;
- Мовленнєва культура;
- Духовний розвиток.
У своїй п’єсі «Пігмаліон» Бернард Шоу порушує доволі важкі проблеми, які перегукуються із тематикою твору. Головна проблема, яку порушує Бернард Шоу у своєму творі «Пігмаліон» є соціальна нерівність між різними класами суспільства, а також проблема класичної англійської мови.
Особливу увагу автор також приділив проблемі нерівності людини в умовах суспільства. Кінець твору висвітлює Елізу Дулітл, як освічену герцогиню, проте при собі вона вже нічого не має, адже її кінцеве трагічне усвідомлення матеріального становища і тонке почуття безмежної несправедливості до різних класів суспільства не дає їй повномасштабно оцінити ситуацію.
Твір «Пігмаліон» має доволі повчально-виховну цінність, яка напряму стосується важливості освіти серед народу. Правильно підібрана освіта виховує і людині велику кількість можливостей, за які вона потім обов’язково подякує.
Сам Бернард Шоу каже: «Твір «Пігмаліон» — це особлива насмішка над людьми, які мають «блакитну кров».
Художні засоби твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу
- Парадокси й дискусії;
- Засоби комічного поєдналися з реальним трагізмом буття суспільства і духовно багатої людини, якій не було місця в навколишньому світі;
- Найбільший парадокс — людина;
- Широке вживання афоризмів;
- Гострокомедійні ситуації — іронічна, пародійна стилізація давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею;
- Синтез епічної і драматичної основ.
Що означає назва твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу?
Назва п’єси є іронічною алюзією на античний міф про скульптора Пігмаліона, котрий створив настільки досконалу статую дівчини, що богиня Афродіта погодилася, на прохання Пігмаліона, закоханого у створений ним образ, оживити статую.
Історія написання твору «Пігмаліон» Бернарда Шоу
Бернард Шоу написав п’єсу за 4 місяці (березень — червень 1912 року). Роль Елізи була написана для відомої актриси Стелли Патрік Кемпбелл, однак через театральні інтриги англійська прем’єра була надовго відтермінована. Епізод про написання п’єси «Пігмаліон» є у творі Джерома Кілті «Милий брехун». Перша постановка «Пігмаліона» відбулася у віденському «Бургтеатрі» 16 жовтня 1913 року її побачив ерцгерцог Франц Фердинанд. 24 березня 1914 року п’єса була представлена американській публіці й майже одночасно, 11 квітня 1914 року — лондонській (Театр Її Величності). Хігінса в Лондоні грав Герберт Бірбом Три. Шоу уважно стежив за репетиціями й нерідко втручався, якщо не був згоден з акторським трактуванням ролі. У тому ж 1914 році «Пігмаліон» був поставлений у Санкт-Петербурзі.
Всюди п’єса мала величезний успіх, у Лондоні вона витримала 118 вистав. Однак відразу після прем’єри в Лондоні виник гучний скандал. Сідней Гранді (Sydney Grundy) і ряд інших театральних критиків висловили обурення наявністю в п’єсі Шоу грубо-простонародних виразів, які в поствікторіанській Англії вважалися непристойними. Особливе обурення викликала репліка Елізи в III акті: «Not bloody likely!» (В російських перекладах неточно передано як «До чортової бабусі» або «До чортів собачих»). На думку Гранді, це «образа суспільному смаку», а Асоціація театральних антрепренерів зажадала прибрати цю фразу, погрожуючи відкликанням ліцензії в театру. Громадськість не підтримала критиків, п’єса йшла під часті вибухи оплесків. У кінофільмі епатажна фраза також присутня. У 1950-ті роки розуміння непристойності пом’якшало, тому в мюзиклі Шоу ця фраза замінена на іншу (теж непристойну, але більш відповідну сприйняттю глядачів середини XX століття).
