Мільйони творів, де головною темою або ідеєю є кохання кожного разу намагаються розповісти різні історії. Кожен письменник намагається вигадати різні сюжетні ліні, аби читачі прочитали його та запам’ятали надовго. Іван Франко – це один із тих письменників української літератури, який постійно намагався писати твори, які захоплюють читачів з перших рядків.
У 1905 році письменник вирішив написати психологічну новелу «Сойчине крило», яка оповідає про стосунки молодих людей.
Паспорт твору «Сойчине крило» Івана Франка
- Автор – І.Франко
- Рік видання – 1905.
- Збірка – «На лоні природи» (1905).
- Літературний рід – епос
- Жанр– психологічна новела.
- Тема – розкриття стосунків між Марією та Хомою.
- Ідея – звеличення почуття кохання, яке долає всі перепони.
Тематика твору «Сойчине крило» Івана Франка
Головною темою для написання психологічної новели, автора вирішив обрати стосунки двох молодих людей – Марії та Хоми. Тема стосунків постійно існує і будь-якому творі, адже кожна людина розуміє значення великого почуття – кохання у житті кожного із нас. Стосунки в різних творах завжди відображають по-різному, тож не можна стверджувати, що усі твори про кохання однакові. Якщо більш детально розглядати опис кожного героя в різних творах, де явна любовна лінія, то можна побачити що проблема кохання описує зовсім різні аспекти життя.
Для більш точного і вдалого опису тематики твору, Іван Франко вирішив зобразити наступних героїв:
- Хома – молодий чоловік, який працює в бюро, був інтелектуалом відлюдьком;
- Марія або Маня – дочка лісника;
- Генрись – практикант у тата Марії, 26-літній хлопець, злодій;
- Зигмунт – ватажок банди. Не красень, дорослий чоловік, мав грубі та малокультурні манери спілкування та поведінки;
- Володимир Семенович – молодий інженер залізничних шляхів;
- Никанор Ферапонтович Свєтлов – золотопромисловець із Сибіру, мав руду бороду, товсте червоне лице и плескатий ніс;
- Сашка – вбивця Свєтлова;
- Серебряков – п’яниця, який вічно бив то Марію, то свою жінку;
- Микола Федорович – військова людина, який брав участь у війні з Японією.
Ідея твору «Сойчине крило» Івана Франка
Як і будь-який твір про кохання, «Сойчине крило» розкриває справжнє почуття великого кохання, яке здатне долати усі перешкоди на життєвому шляху.
Окрім влучної ідеї твору, Іван Франко зміг висвітлити основні думки, які більш точно передають основний сенс написання психологічної новели. Письменник виділив 6 основних думок, які читач може побачити під час читання цього твору:
Думка №1 – Кохання – це велике почуття, яке облагороджує світ;
Думка №2 – Життя лише завдяки емоціям неможливе;
Думка №3 – Головне місце у стосунках посідають гуманність та відповідальність за вчинки;
Думка №4 – «Ми цінуємо людей лише тоді, коли їх втрачаємо»;
Думка №5 – Кохання – найвеличніше почуття у світі;
Думка №6 – За кожну скоєну помилку треба платити.
Композиція твору «Сойчине крило» Івана Франка
Психологічна новела «Сойчине крило» ввібрала у себе велику кількість різних моментів, які захоплюють автора під час читання цього твору. Композиція твору складається із 5-ти основних частин:
Частина №1 – Експозиція – Напередодні Нового року головний герой святкує своє 40-річчя;
Частина №2 – Зав’язка – Надходить лист від незнайомого адресата;
Частина №3 – Розвиток дії – Веселі пригоди Мані;
Частина №4 – Кульмінаційний момент – Марія та Генрись вирішують втекти від усіх;
Частина №5 – Розв’язка – Маня повертається.
Символічні образи, використані у творі «Сойчине крило» Івана Франка
Головними символічними образами у творі «Сойчине крило» автор використав:
Образ сойки – символ головної героїні, символ волелюбності та свободи;
Образ червоної сукні з круглими цятками – символ вірності;
Образ подвійного сонця – символ подвійного життя;
Образ дзвіночка – символ тривоги та очікування.
Проблематика твору «Сойчине крило» Івана Франка
Головними проблемами, які були порушені у творі «Сойчине крило» Івана Франка стали:
- Відносини у суспільстві, людське буття;
- Проблема порозуміння двох різних людей;
- Людські стосунки.
Кожна із цих проблем неодноразово підіймалась і в інших творах Івана Франка, проте саме у «Сойчиному крилі» читач може віднайти відповідь на поставлене запитання на початку читання твору.
Що означає назва твору «Сойчине крило» Івана Франка?
Головне, що запам’ятовується усім читачам у творі – це сойчине крило, яке вкладене до листа від Марії до свого коханого Хоми, який певний час вважав її загиблою. У творі сойчине крило – це неабиякий символ, який означає безсмертність кохання. Для Хоми сойчине крило – це також кохання, проте він давно викреслив його зі свого життя назавжди. Лист до головного героя надійшов через три роки, коли дівчина вже безслідно зникла.
Про кохання мріє та чекає на нього кожен, бо воно надихає та збагачує внутрішній світ людини. Кохання – це найсвітліше, найвеличніше та неповторне почуття, яке окриляє кожного, хто хоча б раз відчує його на собі. Іван Франко своєю психологічної новелою вкотре довів те, що кохання – це велике почуття.
Критика твору «Сойчине крило» Івана Франка
У новелі І. Франка «Сойчине крило» змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Героїня дуже помилилася у своєму виборі, і це призвело до тяжких моральних та фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше чисте й незаплямоване кохання, хапаєть,» за нього хоч у листі, як за рятівну соломину. Герой-адресат уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим від людських пристрастям «естетом» і «живим чоловіком» з живими почуттями. Його настрої та світогляд змінюються разом із перипетіями в листі; перемагають добро й великодушність.
Головні герої твору «Сойчине крило» Івана Франка
- Хома — працівник бюро, “відлюдько інтелектуал”.
- Марія Карпівна (Маня) — дочка лiсника.
- Генрись — молодий практикант тата Мані, який виявився злодієм. …”Хлопець ледве 26-літній, рум’яний, ніжний, як панночка. Так мало говорив у товаристві…”
- Зигмунт Зембецький — ватажок банди. Він був “негарний з лиця, старший літами, з грубими, малокультурними привичками та манерами”. “То був пан високий, сильний, плечистий, як медвідь, з великою чорною бородою, з малими блискучими очима, з понурим видом, від якого віяло якимось холодом і жахом”
- Володимир Семенович — молодий залізничний інженер. Смирний, делікатний, а потім п’яниця і картяр – “зразу соромився того, але потім перестав…”
- Никанор Ферапонтович Свєтлов — багатий золотопромисловець з Сибіру, “Немолодий уже, із тульських купців, багач страшенний. …З широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом”
- Сашка — ватажок банди, який вбив Свєтлова. “Хто він був, якої народності і якої віри, сього не знав ніхто, і до сього було всім байдуже. Мені здається, що він був жид. … Його на місці повісили”.
- Серебряков — капітан-ісправник, який раз у раз пив та бив Маню і свою шлюбну жінку. “У нього була шлюбна жінка, зла, як гадюка, але загукана ним, держана в страсі і вічних побоях. Подумай, як то було нам жити обом?..”
- Микола Федорович — військовий, воював з Китаєм: “в остатнім штурмі куля відірвала йому обі ноги, і тепер він лежить безнадійно хорий, лежить і конає отеє вже другий тиждень”
поліцмейстер – кум Никанора Ферапонтовича, “його високоблагородіє”; розмовляв так: “коли не хочете завтра сидіти в острозі,.. не робіть комедії… Се вам моя рада і мій розказ…” - Карл, батько Марії. Доньчине “загадкове щезнення ввігнало в гріб його”.
