«Злочин і кара»: аналіз, проблематика та паспорт твору Федора Достоєвського

«Злочин і кара»: аналіз, проблематика та паспорт твору Федора Достоєвського Література

Життя у бідності завжди супроводжується тим, що людина не має нормальних хоча б умов для проживання. Недостатня кількість коштів завжди турбує суспільство, адже не весь народ має змогу жити в гарних умовах та почувати себе повноцінними. Проблеми стосовно цього охоплюються доволі часто та неможливо точно пояснити чому це трапляється так часто.

Відомий письменник Федір Достоєвський вирішив написати твір, в якому описує власні думки та емоції стосовно виживання бідних людей в сучасному суспільстві. Філософсько-психологічний роман «Злочин і кара» є одним із тих творів, які допомагають читачеві зрозуміти основні тему та ідею твору, які намагався донести автор.

Паспорт твору «Злочин і кара» Федора Достоєвського

Жанр: філософський і психологічний роман

Автор: Достоєвський, Федір Михайлович

Дата написання: 1865-1866

Дата першої публікації: 1866

Тематика твору «Злочин і кара» Федора Достоєвського

Федір Достоєвський написав роман «Злочин і кара» недарма, адже автор хотів показати нелюдські умови виживання тих, хто не має достатню кількість грошей. Загалом автор вважає, що ці люди живуть безнадійно та існують із постійною внутрішньою злобою на весь світ, а особливо на тих, хто живе в прекрасних умовах.

Головні герої твору «Злочин і кара» Федора Достоєвського

Для того, аби побачити більш детально як себе поводять різні люди, автор знайомить нас із героями, які мають несхожі між собою характеристики. Головними героями філософсько-психологічного роману «Злочин і кара» є:

  1. Раскольников Родіон Романович – звичайний жебрак, який є головним героєм твору, є колишнім студентом;
  2. Пульхерія Олександрівна – мати головного героя твору;
  3. Раскольникова Авдотья Романівна – сестра головного героя твору;
  4. Лужин – егоїстичність, заповзятість та зневажливість до людей – це головні риси характеру адвоката твору. Він особисто вважає, що народився особливою людиною, тож він може робити все, що йому заманеться;
  5. Разуміхін Дмитро Прокопович – друг головного героя твору, в минулому студент;
  6. Мармеладов Семен Захарович – звичайний п’яниця, в колишньому був титулярним радником. Він втілює у собі найкращі людські якості, бо любить дітей, свою дружину та постійно переживає за їх життя. Згодом герой потрапляє під колеса коляски;
  7. Катерина Іванівна – дружина Мармеладова. Вона втілює у собі характеристики гордої, сильної, незламної та запальної жінки. Згодом героїня твору помирає від тяжкої хвороби – сухоти;
  8. Мармеладова Софія – донька Семена Захаровича Мармеладова від першого шлюбу. Через злидні торгує своїм тілом, аби врятувати родину;
  9. Свидригайлов – вільний, маючий моральні цінності колишній офіцер, був дворянином та поміщиком. Перед смертю (самогубство) він віддає всю спадщину родині Мармеладових та рятує Софію від шлюбу із Лужиним;
  10. Свидригайлова Марфа Петрівна – покійна дружина Свидригайлова;
  11. Порфирій Петрович – слідчий;
  12. Ліппевехзель Амалія Іванівна – здавала квартиру трьом різним героям твору;
  13. Альона Іванівна – секретарка, яка згодом була вбита головним героєм твору.
Цікаво:   «Хіба ревуть воли, як ясла повні»: аналіз, проблематика та паспорт роману Панаса Мирного та Івана Рудченка

Ідея написання твору «Злочин і кара» Федора Достоєвського

Засудження сучасного суспільства, яке допускає можливість бідних людей жити в безпросвітній нужді. Взагалі роман підіймає настрій, вирішує питання та підтримує духовність народу. Автор зміг доцільно поєднати детективний сюжет із психологічним аналізом. Окрім влучного потрапляння у тематику та ідею твору, Федір Достоєвський влучно використовував різні художні засоби впродовж всього твору.

Художні особливості твору «Злочин і кара» Федора Достоєвського

Художні особливості твору полягають в:

  1. Використанні описів різних портретів, пейзажів, інтер’єрів;
  2. Використанні символічних кольорів;
  3. Використанні прийому «прізвища, що здатні говорити»;
  4. Зображені внутрішнього стану кожного героя за допомогою опису пейзажів;
  5. Використанні «прийому замовчування»;
  6. Описі сноведінь кожного героя твору;
  7. Зображені внутрішніх монологів та діалогів;
  8. Зображені маленьких, але вагомих деталей у творі.

Проблематика твору «Злочин і кара» Федора Достоєвського

Головними проблемами, які були порушені у творі Федора Достоєвського є:

  1. Суспільство і людина;
  2. Моральні цінності;
  3. Добро і зло;
  4. Гуманізм.

Філософсько-психологічний роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського має дві сюжетні лінії, де в першій описується родина Мармеладових, а друга – монолог головного героя Родіона Раскольникова.

Що означає назва твору «Злочин і кара» Федора Достоєвського?

У назві твору присутні філософські погляди письменника Федора Достоєвського. Все пояснюється тим, що за кожний скоєний злочин будь-яка людина необхідно понесе вирок або кару. Неважливо який це буде злочин: фізичний чи моральний, в будь-якому випадку буде кара, яка рано чи пізно відбудеться у житті кожної людини.

Федір Достоєвський вважається першим письменником, хто зміг продемонструвати об’єднання двох протилежностей «добра і зла» в одній людині. Він зміг викликати жалість як до принижених, так і ображених.

Цей твір не просто допомагає зобразити лихо «маленького чоловічка», він повністю демонструє суперечливий стан внутрішнього світу кожного героя.

Історія написання твору «Злочин і кара» Федора Достоєвського

Роман “Злочин і кара”, як для Твору такого значного обсягу, був написаний досить швидко – лише за рік. Автор розпочав роботу над ним у курортному німецькому місті Вісбадені, де перебував на лікуванні в 1865 p., а вже через рік надрукував у журналі “Вісник”. Проте задум твору виник набагато раніше. За спогадами Аполлінарії Суслової, знайомої Достоєвського, у 1863 р. вони обідали в туринському готелі,

Цікаво:   «Майстер і Маргарита»: аналіз, проблематика та паспорт твору Михайла Булгакова

і він звернув увагу на дівчинку, яку привів туди дідусь на урок музики. Звертаючись до Суслової, письменник сказав: “Ну ось, уяви собі, така дівчинка з дідусем, аж раптом якийсь Наполеон каже: “Знищити все місто”.

Завжди так було на світі”. Цей факт є яскравим свідченням глибинної, не завжди помітної сторонньому оку роботи, що відбувалася в душі письменника. Отже, його вже в 1863 р. хвилювали питання про “тих, хто право має”, і він через три роки геніально порушив їх у романі “Злочин і кара”.

Як свідчать листи письменника, у цьому творі об’єдналися дві самостійні сюжетні лінії і обидві вони були задумані в 1865 р. Перша стосується родини Мармеладових. Вона виникла влітку 1865 p., і твір мав би назву “П’яненькі” (це зменшувально-пестливе слівце, дражливе для читача, ми неодноразово зустрічатимемо на сторінках роману і, зокрема, у мовленні Мармеладова). Автор хотів дослідити у творі різноманітні проблеми, пов’язані з пияцтвом як суспільним явищем, а також його вплив на долі людей, а надто – дітей.

У цьому причина виразного зображення в романі “Злочин і кара” трагічної долі дітей Катерини й Семена Мармеладових, чимось суголосної життю Олівера Твіста та інших героїв Ч. Діккенса.

Інша сюжетна лінія, яку розробляв Достоєвський, виникла восени 1865 р. Спочатку він вирішив писати роман як сповідь головного героя (він тоді мав ім’я не Родіон, а Василь) і від першої особи. Потім переніс оповідь у минуле, утіливши її у формі спогадів цього героя під час суду (“я під судом і все розповім”). Проте сюжетна схема утворилася вже тоді: студент, виключений з університету за несплату за навчання, наважився на вбивство, для того щоб зробити щасливою свою сім’ю, а потім мав намір жити чесно. Однак хіба це можливо після вбивства? Не наважуючись назвати вбивство злочином, він ховається за туманний термін “вчинок”, але така гра слів не міняє жахливої суті ганебного явища.

Тогочасний Петербург часто вражали газетні повідомлення: то студент Данилов убив лихваря і його служницю заради грошей, то ще якийсь інтелігент організував банду фальшувальників грошей. За свідченнями сучасників, Достоєвський почув історію про виключеного з університету студента, який убив на великій дорозі поштаря й пограбував поштову карету. Тоді російська громадськість була шокована як самими цими подіями, так і тим, що злочинцями були інтелігенти, “носії духовності”.

Щось неначе надломилося, “розкололося” (чи не одне з тлумачень походження прізвища Раскольников?) у тогочасній суспільній свідомості.

Федір Достоєвський так і не завершив жодного з цих рукописів, натомість швидко написав роман “Злочин і кара”. У процесі роботи над твором дві самостійні сюжетні лінії переплелися, повість “одного героя” стала “багатогеройним” романом, який набув поліфонічного звучання. Твір перетворився на фундаментальне соціальне, психологічне й філософське дослідження надзвичайно складних і важливих (не лише для тогочасної Росії, а й для всього людства впродовж його історії) проблем.

Цікаво:   «Пігмаліон»: аналіз, проблематика та паспорт твору Бернарда Шоу

Письменник так сформулював ключові питання твору: що таке людина? що штовхає її на злочин? що є справжнім покаранням для злочинця? як ставитися до войовничого індивідуалізму? що буде потім, тобто яким стане світ, утративши моральність, з розірваними зв’язками між людьми? де шукати вихід, якщо життя загнало людину в глухий кут? “Повість, що я зараз пишу, – зазначав митець, – буде, можливо, найкращою з усього, що я написав”. І як свідчить творча історія цього роману і його вплив на перебіг світового літературного процесу й філософської думки, він не помилився.

Критик твору «Злочин і кара» Федора Достоєвського

Перша публікація роману “Злочин і кара” з’явилася в “Російському віснику”. Сприйняття у публіки і критиків було різним, від захвату до різкого неприйняття.

Основною тематикою роману стала громадська злидні, життєві умови, які пригнічують особистість людини. Так само через увесь твір проходить тема протесту особистості, яка намагається всіма методами подолати почуття безвиході.

Проблематика неправильних переконань залишається актуальною і сьогодні. Концепція конформізму, якої дотримувався Раскольников, сама по собі є руйнівною. Бездумне проходження своїм бажанням стає причиною появи свавілля.

На сторінках свого твору автор намагається донести до читача духовні життєві орієнтири і цінності, дотримуючись яких людина знаходить моральність і забуває про гординю і егоїзмі. Достоєвський вчить тому, що слід жити заради свого ближнього, робити добрі справи на благо суспільства. Саме тому Раскольников звертається до віри, яка покликана врятувати змучену душу і допомогти знайти надію на порятунок.

Композиційна структура роману включає 6 частин, в які входить по 6 – 7 голів. Своєрідністю роману є відсутність хронологічної послідовності у вчинках Раскольникова. Таким підходом автор підкреслює втрачене стан, в якому перебуває головний герой. Похмурий настрій героя доповнюють тьмяні, непоказні вулиці Петербурга.

Також увазі читача представлено цілий ряд інших персонажів: Разумихин, Соня, Свидригайлов, Дуня. Риси характеру кожного з них яскраво представлені автором. Загальна картина убозтва доповнюється аморальною поведінкою багатьох героїв.

Роман “Злочин і кара” належить до психологічного та філософського напряму. Сам Достоєвський визначав свою працю як “психологічний звіт одного злочину”. Це універсальне твір літератури, в якому майстерно переплітається жанр детективу, криміналу, психології та філософії. Представлено сообразное поєднання страхітливої ​​реальності буднів життя і фантастичних снів Раскольникова.

Скорочено «Злочин і кара» Федора Достоєвського

How useful was this post?

Click on a star to rate it!

Average rating / 5. Vote count:

No votes so far! Be the first to rate this post.

Оцените статью
Добавить комментарий